МОТОР! ПОЧИНАЄМО ДИВИТИСЯ СНИ! КІНО І СОЦІАЛЬНІ СНОВИДІННЯ.
КИІВСЬКИЙ ДОСВІД
The training and therapeutic use of Arts, at the same time Cinema therapy, has had a widespread development in the last years. A new way to look at the cinema and at dreams, emphasizing the analogies and reciprocal influences, is to join the vision of a film with Social Dreaming (Social Dreaming/Dreaming together). A themed movie (as Marvin’s Room, about cancer, for example) is used as an instrument to facilitate the dreams of the audience who meet again in the same room the next morning, within the “matrix” of Social Dreaming.I was invited to present Cinema and Social Dreaming in different places and social context: hospitals, primary and high schools, libraries, prisons, theatres and cinemas, even in a big prison in order to enter directly into the community of dreamers; it allowed unusual exploration in the social imaginary.Here I can make only a brief reference to the experience in Kiev in December 2012, where I was invited by the Ukrainian company, Balint. I conducted the experience of Cinema and Social Dreaming with thirty fellow psychologists, psychiatrists and physicians of different specialties as well as disable school teachers and university students from different places in the Ukraine at the clinic for psychosomatic medicine. This was a very meaningful experience.
Чотири мільярди людей на землі
І всі сплять, усім щось сниться
У кожному сні натовпи облич і тіл.
Тих, хто нам сниться більше з нас
Але вони не займають місця …
Буває, що ти засинаєш у театрі.
В середині спектаклю повіки опускаються.
Момент подвійного опромінення: там попереду
сцену перетинає сон.
Тоді сцена зникає, сцена – це ти.
Театр у справжній глибині!
Таємниця виснаженого режисера!
Завжди нові сценарії для вивчення …
…
Т. Транстромер, Семінар сновидінь
“Образ не можна інтерпретувати! Він необмежено пов‘язаний із світом, із безкінечністю, із абсолютом!” (А. Тарковський. Фільм як мрііі, фільм як музика.) Жоден інший вид мистецтва не передає так точно нашу свідомість, як кіно, яке спрямоване на наші відчуття, яке проникає вглиб темних кімнат нашої душі» (Інгмар Бергам)
«Усередині нас весь час працює своєрідний кінотеатр завжди і задовго до того як було винайдено кіно. Цей внутрішній кінотеатр не перестає насичувати образами наш духовний світ, і їхні візуальні рішення є вирішальними, вони з‘являються настільки несподівано, що наші мовні ресурси деколи не в змозі їх передати.» І. Кальвіно.
(1) Використання мистецтва в освітніх і терапевтичних цілях має величезне значення і зустрічається у кінотерапії, як одна із найцікавіших розробок.
Кіно і психоаналіз , народженні одночасно в кінці 1800- х років, не відразу визнали свій братній за‘язок. Кажуть, що Фройд вважав кіно проведенням часу без сенсу , відмовившись співпрацювати над фільмом Пабста , присвяченому психоаналізу « Таємниці душі» ( 1925)
Але ж , із часом , ставши дорослішими ці два « брати» зрозуміли, що їхнє життя проходить на спільних територіях межі між мрією та реальністю, розумом і почуттями, емоціями і контролем, роботою та образами. Подібність між фільмом та сновидінням очевидні : Феліні , наприклад, каже, що фільм – це сон розуму у станні неспання”(2). Інші режисери стверджують, що натхненням для фільмів були подорожі у снах. Для психоаналіста Мусатті (3) сни, як фільм, у яких ми бачимо образи, які забуваються, змінюються у пам‘яті , тому що час і простір не відповідать реальності. Така сама послідовність: слово – зображення: слова фільму добре присутні у сні , де слово, народжуючись із образів , дозволяє вербалізувати переживання до народження слів, які згодом стають усвідомленими ( Мауро Манча, 2007) (4)
Називаючи в свою чергу кінематограф « фабрикою снів» із його ілюзією істини , що викликає зачарування та здивування, розуміємо його алегоричну та символічну силу.
Він є втіленням уявного у зовнішній реальності ( Едгар Морін, 2001)(5) і можна його назвати привілейованим місцем , де несвідоме поширюється як дощ, а його власні промені світла роблять невидиме видимим ( Брунетта, 1995) (6)
Регресивний, але емоційно привабливий досвід сидіння у темній кімнаті у пасивно – сприйнятливому положенні ( інакше називається як « мрійливе неспання», парадоксальні галюцинаціі, « психічне запаморочення» або « свідомість присутня, але призупинена «) перед магічним прокручуванням плівки, яка дозволяє зробити присутнім те, чого там немає ( Пієтро Роберто Гоісіс, 2006) (7) активізує режим психічного функціонування, типовий для мрій, снів, думки, що асоціюються із пробудженням . Із цього дива може народитися автентичний творчий процес і глибоке одкровення. Перегляд хорошого фільму із його ідентифікаційними рухами та проекціями змушують кожного з нас відчувати себе учасниками гри, відкриваючі нові шляхи, нові сценарії розуміння емоційних та часто несвідомих аспектів наших стосунків із реальністю .
Дивлячись на екран золотими очима, які вміють бачити вночі ( Лелла Равасі Белокіо, 2004) ( 8) , кіно може лікувати нас, як сон ( наш внутрішній кінотеатр), тому що дає нам унікальну можливість історизувати нашу підсвідомість , даруючи можливість переживати емоції , які ми видалили або забули назавжди ( Мауро Манча, 2007) (9)
Психіатри, психотерапевти та психоаналіст усе частіше використовують кінематограф на різних рівнях і із різними цілями : як дидактична та навчальна підтримка, у дебатах, оглядах та кінофорумах із психопатологічним та/або психоаналітичним читанням фільмів, нерідко даючи консультації режисерам та сценаристам при розробці та створенні фільмів. Відомі приклади :» Кімната сина» Нані Моретті і « Візьми душу» Роберто Фаєнца.
Дехто ( Джіапіна і Капріані « Довідник із кінематографу») використовують кінематографічний матеріал як інтерпретаційний інструмент так само, як це робив Фройд із сновидіннями всередині чітко визначеної терапевтичної обстановки, вивчаючи екран, поєднуючи історії із фільму і історії пацієнтів із нескінченними посиланнями , щоб знайти спільні точки для роздумів та інтерпретації , піймати несподівані зв‘язки і розшити горизонти сенсу своєї роботи ( див. у зв‘язку із тим « Золоті очі. Кінотеатр у аналітичній залі Лелли Равасі Беллокіо)
Новий спосіб бачення кіно та снів підкреслює аналогії та взаємність впливів. Це поєднання бачення фільму та соціального сновидіння ( сновидіння разом) – найновіший і досить вдалий психоаналітичний прийом, який досліджує колективну підсвідомість, розроблений соціоаналітиком Гордоном У. Лоуренсом в інституті Тавістока у 1982 році.
Ідея асоціювати кіно та сни народилася із міжнародних дослідницьких проектах щодо становлення медичних працівників психоонкології (11) щоб допомогти їм досягти більшої обізнаності щодо підсвідомих динамік, які завжди присутні у лікувальних відносинах і які є вагомими у визначенні розчарування та професійного вигорання. Тематичний фільм ( як, наприклад, « Кімната Марвіна” про рак або « Море всередині» про евтаназію) тут використовується як збудник сновидіння глядачів, які наступного ранку знову зустрінуться в у тій же кінозалі всередині « матриць» соціального сновидіння. Матриця (12), від латинського mater , має тут значення «матка» – місце, де щось народжується і де немає тиранії приналежності до групи, тому що все відбувається через обмін думками і сновидіння , а не через індивідуа. ( Гордон Лоуренс). Це дозволяє снам та спогадам не сприйматися більше як індивідуальні реалії, а як вираження спільної, перехідної спадщини. Із кабінету для аналізу, де сни довго та ревнісно зберігалися , вони тепер можуть вийти у світ, щоби розібратися із природою зв‘язків між людьми. Сни одного поєднуються із снами іншого і у атмосфері взаємної доступності, гарантованої орендарями ( а точніше господарями, буквально, « хто приймає» матрицю , полегшуючи завдання) і повертаються до спільної соціальної уяви тих, хто живе у певному місці, просторі, місті, установі. Один сон може народити стільки асоціацій, скільки є учасників, які таким чином відкривають плідність матриці, яка сама стає процесом сну, сон про сон ( 13), так само, як у асоціації Кінематограф та Соціальні сновидіння не потрібно застосовувати “психоаналітичний об‘єктив до фіільму,” ( 14) а залишити живим здатність мислити і спілкуватися на різних рівнях без заздалегідь продуманих слів, дозволити собі таке по- справжньому колективне читання, автентичне переписування плівки багатьма голосами, партитура на багато рук. Якщо відповідю на сон буде інший сон, то один фільм також очікує іншого фільму із яким накінець- то можна поділитися .
Цей досвід був випробуваний та застосований мною разом із психоаналітиком Джованою Кантареллою у лікарні Меленьяно 2007 році і із тих пір регулярно пропонується у workshop, які поміщають від 30 до 40 людей різного походження та професій. Хоча у Social Dreaming відбуваються декілька матриць протягом дня , у моїй роботі із кінематографом передбачаються дві – три матриці наступного ранку після перегляду фільму. У кінці матриці відбувається діалог , який триває 45 хв., під час якого пропонується поділитися досвідом та робочими гіпотезами з питань, що виникли у матрицях. У наших зустрічах висвітлюються проблеми лікування, тривоги стосунків із пацієнтами а також організація часто перезавантажених лікарень.
Якщо для Гордона Лоуренса “ завдання Соціального сновидіння обмежується підготовкою місця для прийняття нових думок (15), його аплікаціі диференціювались протям років : від окремих семінарів у кінці тижня із учасниками різних професій і походження із швидше розважальною метою , до зустрічей “ on going” вустановах ( школах, компаніх, лікарнях) із більш суворою метою : стимулювання автопрезентації таким чином, щоб нові, роз’єднанні та на початку чужі елементи інтегрувались (16) . Активація в рамкх матриць асоціативного мислення порушує звичні зразки і докорінно змінює точку зору на події. Цей наглядовий саміт миттєво порівнює людину та групу людей із новими рівнями обізнаності та відповідальнсті(17)
Я мав можливість проводити Social Dreaming у різних місцях : від лікарень до початкових шкіл , у ліцеях, сільських бібліотеках та міських тюрмах, театрах та кінотеатрах щоби увійти безпосередньо до спільноти сновидців і дозволити незвичні дослідження у соціальному середовищі. Тут неможливо відстежити кроки, які приводили мене до зустрічей із медичними та соціальними працівниками, студентами, ув‘язненими, кіноглядачами, інвалідами та пацієнтами психіатрііі, які у різних контекстах дозволили надати громадянства сновидінням , насичуючи їх конкретним досвідом , будучи толерантними між собою.
Якщо образи із фільмів від “Mar adentro” до “Habla con ella,” від “ Wit” до “ Smultronstället,” від “Die Welle” до “ Bin-Jip 3 – Iron”, до “ Il vento fa il suo giro” (The Wind Blows rundan) до Kurosawa’s Dreams, цитую лише деякі, показують, дають уяву, про світ, як каже боснійський філософ Зізек (18) , то матриця це потенціну нову агора, яка заставляє нас задавати собі запитання через іноземну мову снів, робляч цей світ здоровшим. (19)
Той, хто гостинно приймає сновидіння – Господар, l’host , який стримано та обережно дотримується меж часу та зайнятості, пропонує модель як працювати із сновидіннями, які пропонуться учасникам.
Як це відбувається? Перш за все, облаштовуємо приміщення де це можливо , розташувавши стільці нерівномірно, по спіралі або сніжинкою, щоби учасники не зустрічалися поглядами один із одним, залишаючи їхню індивідуальну підсвідомість, що підживлювало б нарцисизм , так би мовити показати на двері на користь колективної підсвідомості . Особисто я приглушує світло щоби створити сутінкову атмосферу кіно , особливо це є цінним , коли матриці проходять у кіно чи театрі, де сидіння мають фіксоване положення. Потім диригент запускає матрицю , оголошуючи їі тривалість і основне завдання : перетворити думки сновидінь через вільні асоціації , таким чином створюючи зв‘язки і з‘єднуючи вільні думки і нові способи мислення . Чекаю сни учасників, але не інтерпретую їх окремо, скоріше слухаю розповідь і намагаюся уявити , як вони можуть поєднуватись. У той час, коли протікає матриця, формулюю робочу гіпотезу, яку пропоную пізніше. Диригуючи, втручаюсь дуже рідко , можу розповісти свій сон, якщо він може допомогти іншим, відмітити теми, які можуть уникати уваги учасників, повертаючи матрицю до її завдання , якщо це потрібно і будучи готовим до її непередбачуваності . Коли усе іде добре, як нагадує Гордон Лоуренс, несвідоме між собою відгукується, як відлуння гори, те, що відчуває один, починає відчувати інший, вказуючи на те, що матриця є досвідом розвитку навичок мислення.
КИЇВСЬКІ СНОВИДІННЯ
Потоки що протекли ! ви нерухомий ліс
знесли чистою водою
принесли похмурий гуркіт, що лишився.
Гори, що перетнув! після перетину
цей простір не здається уже не здається великим,
якому раніше заздрив.
Голубі як небо, як море
О гори! о ріки! Найкраще було б
не зазирати навперід, а дивитися сни;
Сон – це нескінченна тінь Істини.
Джовані Пасколі ,1904
Я можу тут лише коротко згадати мій київський досвід у грудні 2012 року, куди мене запросила українська компанія « Балінт» та клініка психосоматичної медицини. Зустріч Кінематографу і Соціальних сновидінь разом із близько тридцятьма психологами, психіатрами, лікарями різних спеціальностей, викладачів шкіл для інвалідів, студентів університетів із різних місць України.
У п‘ятницю ввечері був продемонстрований фільм «Сни” , створений Акірою Куросава ( 1990 рік) у російському перекладі.
« Людині із заходу сняться сни, людина із сходу їх бачить»( Сауро Бореллі) (22). Фільм магічний, шедевр сновидінь, кінематографічний заповіт великого японського режисера – це розповідь восьми сновидінь, синтез видінь людини, яка багато бачила і пережила. Яка розповідає те, що розповісти неможливо ( Вальтер Вельтроні) (23) . Курасава простежує дорогу від дитинства до старості у різних вимірах, від двох сновидінь – спогадів із дитинства до темного безсилля зрілості , ніколи не відмовляючись від довіри та пристрасті перебування у цьому світі до моменту розповіді старого свого состаннього сну: “Кажуть , що життя важке, але повірте мені: жити прекрасно, я б сказав , захоплюююче. “
У першому сні, сонце під дощем, хлопчик стикається із лисицями – демонами, порушуючи заборону матері не виходити із дому. У персиковому саду інша дитина бачить духи фруктового саду , недавно поваленого людино. Наступні три сни повертають у тридцяті і сорокові роки. Шторм захоплює групу альпіністів , один із яких бачить юко – ону ( снігова жінка), яка спокушає його своїм захопливим голосом . У четвертому сні : тунель, командир, єдиний хто вижив, зустрічає солдат свого батальйону, які нещодавно загинули. “ Пшеничне поле із воронами» Вінсента Ван Гога, інтерпретоване Мартіном Скосезе, стає реальним пейзажем. У шостій ( Фудзі у червоному) ми бачимо наслідки вибуху усіх реакторів біля підніжжя гори Фудзі. Демон, який плаче, приймає на себе результати радіоактивності на землі та показує сцени можливого апокаліпсису. В останньому сні « Село водяних млинів», головний герой занурений у буколічний пейзаж надзвичайної краси та спокою.
Наступного ранку після перегляду фільму ми зустрічаємось у тій же лікарняній аудиторії для першої матриці. Ніхто не розмовляє англійською, мій перекладач є україномовним ( українська – мова учасників). Чую м‘який жіночий голос із одного кутка зали, щодо останніх нічних образів . Сни вербалізуються один за іншим , впереміш із тишею, голоси не завжди чіткі. Не все зрозуміло, складно дати світло фігурам із ночі, деякі зовсім невідомі, але згодом вимальовуються обличчя матерів, дітей. Повільно народжується близькість, навіть якщо спочатку це здавалось неможливим. Хтось говорить про те, що опинився Одесі , де мав проходити прослуховування, але не отримав визнання, потрібно було кудись іти, дотримуватись певного порядку … опиняємось у будинку дуже багатого підприємця, який продає ювелірні вироби , тут багато дерев‘яних сходів і дуже багато людей… У підприємця є помічник, який розмовляв російською, а потрібно було говорити українською . Сказали, що цей фільм буде знятий через рік російською мовою. Люди , які були зі мною, здавалися простими, але я повинен був знайти метод, щоб вони порозумілися між собою.
Це перегукується із іншим голосом : я думав якою мовою я розповім сни завтра, вибираючи із усіх мов, які знаю, найкращу для комунікацііі – це був діалог між мною і мною, перш ніж заснути ( у пам‘яті виринало намисто коротких снів) . Є такі, що говорять про відчуття дезорієнтації , пережитого уві сні, закритий простір, сірий колір, густий туман(…) аж до до неочікуваних для мене відкритих дверей у світ. Я відчував себе ,як пташка, що вирвалася із клітки під акомпаньямент музики із останнього епізоду фільму. Кадри слідують один за іншим, і ризик, який відчуває багато людей : перезавантаження, величезна кількість стимулів без раціональних захисних засобів для їх відбору, як це відбувається в реальному житті.
З‘являються образи вторгнення, війни, Чорнобиля. Близькі, але для декого настільки далекі, що іронізують, ніби насправді нічого такого страшного не сталося. Монтаж у матриці здається вільним, протікає стрибками, зупиняється на пережитих сценах фільму і повторюється потім у снах кожного, вітаючи поодинокі ізольовані образи, можливо, розмиті і позбавлені сенсу. Інтервал між однією і іншою матрицею не допомагає розвіяти страх відсутності сильного і рішучого режисера. Друга матриця зачіпається за епізоди фільму, намагаючись зануритися назад в атмосферу сновидінь. Виринає мало образів : російська горілка та снодійні. Дехто насправді засинає. Деякі образи із фільму досить живі: перший епізод із матір‘ю , яка закриває двері у синовій хаті і відправляє його у ліс із ножем, тому що переступила заборону і згадала час примусових абортів в Радянському Союзі. Не все втрачено , з‘являються і гарні сценарії ,у яких є будинок для реконструкції із буколічним цільним пейзажем на задньому плані. Я приїжджаю на нове місце і розумію, що повинен будувати собі будинок, , потім бачу на краю лісу старенький і дещо похмурий будинок. Тут багато ще роботи, остання кімната без стін, підлога, у той час , коли я на неї дивлюся , перетворюється на потічок. Я бачу тло білого піску і заходжу у дуже теплу і прозору воду. Це пейзаж, який мені подобається дуже, і який відправляє мене до останнього сну Курасави.
Післяобідній діалог , перед зустрічами у великих групах і групах малих , передбаченими компанією « Балінт», не змінює нічого .Учасники відчувають втому більше ніж здивування, багато хто чіпляється за коментарі до фільму, надто переживаючи певні епізоди, інші – навпаки – знаходять глибокий резонанс у можливості « нарешті плакати разом»!
Один із учасників повідомляє, що бачить потенціал матриці для встановлення нових зв‘язків та надіється, що це може статися у день третьої та останньої матриці.
За лаштунками до мене підходять організатори і висловлюють стурбованість проодовженням досвіду. Але ж ми знаємо, що ніч приносить поради. Третя матриця у неділю вранці нас справді дивує. Перш ніж увімкнути нічний екран, один із учасників озвучує сценарій, погоджений з усіма по дорозі до лікарні. Маленькі краплі неба падали на дорогу, майже як сни, що прилетіли сюди. Починається танок снів, приймають участь усі, ніхто не залишається осторонь. З‘являються образи місць, де зустрічаються : велика квартира із чоловіками і жінками, які обмінюються подарунками; громадське місце, можливо, ресторан чи театр; вулична вечірка, де кожен робить дивні дарунки. Хтось веде машину і зупиняється, щоби підібрати друзів із дітьми; інший в машині один, його зупиняє поліція , він повинен показати документи, перш ніж почати рухатися знову , не маючи змоги потім доїхати до призначеного пункту. Знову ж таки у машині людина піднімається вгору , іншу зненацька застала снігова буря, так як в однойменному фільмі. Хтось водить машину, не маючи взагалі жодно досвіду у водіні машини і дуже добре із цим справляється.
Сни згодом синтонізуються на фігурі собаки , такій , яка завжди зустрічається у різних сценаріях : німецька вівчарка, деколи дві, грайлива і настирлива, деколи слухняна і ввічлива поряд із своїм господарем. Учасник після цієї зустрічі у сні прокидається від страху. Дивно, повертаючись додому, він зустрічає ідентичного пса на вулиці. Згадались зграї вільних собак на вулицях Києва. На фоні інших вимальовується фігура собаки – камікадзе із одного із епізодів найбільш тривожних із фільму – тунель.
Емоції більше не заперечуються, жодної цензури, навіть доя образів, які лякають, стають прохідними найтемніші тіні, найглибші страждання: у будинок сновидця заходить багато невідомих людей… їх не можна зупинити, двері не мають замків.. меблі, предмети, усе зникає… сновидець обезброєний, пробує телефонувати сусідам, друзям, родичам, але ніхто не відповідає… виходить з дому , іде по вулиці і розуміє, що це його світ і із усіма сталося теж саме. З‘являються інші сни , жахи, які для когось повторююються, хто неодноразово прокидався, перш ніж закінчиться сон і всередині матриці нарешті досягає успіху, і завершає їх. Поміж інших – сон про сина без очей і без орбіт, який дивним чином добре бачить і так само почуватися. З‘являється також образ неминучої катастрофи, що супроводжується почуттям безсилля через нездатність протидіяти їй. І все – таки ти почуваєшся легко, лунає солодкий голос діток, які водять хоровод. ..
Таким чином закінчується матриця в умовах сильного обміну, який відновився під час фінального діалогу.
Пористий фільтр фільму , який проходить знову і знову у сновидіння, про які ми тут говорили, дає величезний потенціал, який дарує Social Dreaming : від темної ночі індивідуального сну, із почуттям самотності , до клімату взаємності , у якому активні усі.
Це широкий досвід, який перетворює простір сну із його тривогами у можливі нові бачення та відкриття, сповнені надії. Це допомагає відтворити почуття приналежності і відновити стосунки між собою та світом, потреба, яка є настільки ж своєчасною та нагальною, як будь- коли у громаді, травмованій етнічними та політичними конфліктами, як, на жаль, сама і Украіна.
Примітки:
1 Доповідь, представлена на 17-й конференції “Бридж” Східної та Західної психіатрії: Психіатрія в світі, що змінюється, Варшава 10-13 червня 2014 В: Ігнаціо Сенаторе (під редакцією), Режисери розуму, Фальсопіано, Алессандрія 2015, с. 149-160.
2 www.cinemaepsicoanalisi.com/frasi-registi.htm
3 Див. Чезаре Мусатті, Твори про кіно, Testo & Immagine, Турін, 2000.
4 Мауро Мансія, Un pensiero in Lella Ravasi Bellocchio, Gli occhi d’oro, ancora, Moretti e Vitali, Бергамо 2007, с.10.
5 Едгар Морін, Поліморфна ідентичність в: Ідентичність людини, Раффаелло Кортіна, Мілан, 2002.
6 Джан П’єро Брунетта, кіно і психіка у: М. Де Марі, Елізабетта Маркіорі, Лео Паван (відредаговано), Psyche & Image. Культурні зустрічі щодо взаємозв’язку кіно та психіатрії, Лавія-Кендалл, Павія 1995, с. 9-15.
7 П’єтро Роберто Гоїсіс, Одна година лише … але про магію в: М. Де Марі, Е. Маркіорі, Л. Паван, Розум в іншому місці. Кіно і душевні страждання, Франко Анжелі, Мілан, 2006, с. 201.
8 Лелла Равасі Беллоккіо, Gli occhi d’oro, Moretti e Vitali, Bergamo 2004, с. 55.
9 Мауро Мансія, op. cit., стор.10.
10 Гордон У. Лоуренс (редакція), Соціальний сон. Соціальна функція сну, Борла, Рим 2001.
11 Доменіко Нессі, Томмазо Полісено, Сара Андреоолі, Гая Маріані, “Онкологічна хвороба в уяві: деякі роздуми про майстерні кіно та мрії 2002 року” в: Міжнародний журнал психотерапії та інститутів, випуск 2, 2006.
12 Основне поняття групового аналізу, матриця визначається Фолкесом як гіпотетична мережа спілкування та відносин у певній групі (Зігфрід. Гейнріх Фолкес, Групова аналітична психотерапія, Видавництво Astrolabio, Рим, 1976, стор. 140). Це спільне підґрунтя, яке визначає зміст та сенс усіх подій, і на якому спираються всі комунікації та інтерпретації, словесні та невербальні. Матриця “соціальної мрії”, що триває годину, півтори години, << можна вважати тимчасовою системою, в якій ми можемо вступити у відносини з несвідомим, ми можемо поговорити один з одним >> (Гордон В Лоуренс, Вступ до соціального сновидіння, Borla, Рим, 2008, стор. 30), << відкритий простір, де можуть представитись спільні мрії та вільні асоціації, що поєднуються з гнучкістю мережею зв’язків, яку створює матриця >> (Франка Фубіні, “Соціальне сновидіння: сни у пошуках сновидця”, у: Гордон У. Лоуренс, Досвід соціального сновидіння, Борла, Рим, 2004, с.337).
13 Гордон В. Лоуренс 2001, с. 28.
14 Глен О. Габбард, “Психоаналітик у фільмі” в: Міжнародний журнал психоаналізу, 78, 1997, с. 429-434.
15 Laura Ambrosiano, вступ до італійського видання Gordon W. Lawrence, Social Dreaming, Borla, Rome 2001, p.8.
16 Ibidem с.7
17 Матриці, як “апарат для мислення” в біонічному відношенні, дозволяють перетворити сирі думки сновидіння, виражені простими образами, в історію, яка оповідається і запускає інші нові асоціації та перетворення. Теорія мислення Біона кардинально відрізняється від Фрейда, оскільки мислення – це розвиток, який вимушений і викликаний тиском думок, які шукають сенсу, а не навпаки (У. Біон, «Теорія мислення»): Міжнародний журнал психоаналізу, 1962, 43: 306-310).
18 << Кіно – це плетіння світу >> за словами Славоя Жизека, цитованого А. Гнолі, “Сильна думка Славоя Жижека”, у: La Repubblica, 04.07.2009, с.43.
19 Матриця – це << цілюще підприємство >> за Гордоном У. Лоуренсом, Вступ до соціального сновидіння, Borla, Рим, 2008, с. 130.
20 Отже, це переформулював Гордон У. Лоуренс, який згадує, як на початку, виступаючи лідером групи, він мовчав, іноді чекаючи навіть 20 хвилин до того, як було сказано перший сон, оскільки учасники не знали, як втрутитися (особисте спілкування , Норма, 20 березня 2009 р.).
21 Там само
22 www.cinema.it/recensioni/sources/mymovies/9573
23 Ibidem
БІБЛІОГРАФІЯ
Амброзіано Лаура, вступ до італійського видання Lawrence Gordon, Social Dreaming, Borla, Rome 2001.
Біон Вільфред Р., “Теорія мислення” в: Міжнародний журнал психоаналізу, 1962, 43: 306-310
Брунетта Джан П’єро, кіно і психіка у: Массімо Де Марі, Елісабетта Маркіорі, Лео Паван (редакція), Psyche & Image. Культурні зустрічі щодо взаємозв’язку кіно та психіатрії, Лавія-Кендалл, Павія 1995.
Ciappina Giampiero, Capriani Paola, Посібник з кінематотерапії, Istituto Solaris, Рим 2007.
Фолкес Зігфрід Генріх, групова аналітична психотерапія, Видавництво Astrolabio, Рим 1976 року.
Габбард Глен О., психоаналітик фільму: Міжнародний журнал психоаналізу, 78, 1997, с. 429-434.
Гнолі Антоніо, “Дуже сильна думка Славоя Жижека”, у: La Repubblica, 04.07.2009.
Гоїс П’єтро Роберто, лише одна година … але магії в Массімо Де Маркіорі Елісабетта,
Паван Лев (ред.) Розум в іншому місці. Кіно і душевні страждання, Франко Анжелі, Мілан, 2006.
Лоуренс В. Гордон (редактор), Соціальний сон. Соціальна функція сну, Борла, Рим 2001.
Лоуренс В. Гордон, Досвід соціального сновидіння, Борла, Рим, 2004 р.
Лоуренс В. Гордон, Ми використовуємо мрії по-різному, щоб вивчити культуру, знання системи (інтерв’ю), Неріна Гарофало, січень 2007 р. Зміни навчання, Веб-журнал про навчальний рік VII рік – Нова серія – Число 46 травня- Червень 2007 року.
Лоуренс, В.Г., Нескінченні можливості соціального сновидіння. London: Karnac Books 2007.
Лоуренс В. Гордон, Вступ до соціального сновидіння, Борла, Рим, 2008.
Мансія Мауро, Думка у Леллі Равасі Беллоккіо, Золоті очі, знову ж таки, Моретті та Віталій, Бергамо, 2007.
Мерегетті Паоло, Стоккоро Джанкарло, радіо-зустріч Сумо, маса культури, Радіо через епізод 5/5/2008: Кіно і мрія.
Крихта Річард Ф., Невидимі рани. Історії надій і зцілення у жорстокому світі, Il Saggiatore, Milan, 2007.
Морін Едгар, Поліморфна ідентичність у: Ідентичність людини, Раффаелло Кортіна, Мілан, 2002.
Мусатті Чезаре, Твори про кіно, Testo & Immagine, Турін, 2000.
Несі Доменіко, Полісеньо Томмазо, Андреоолі Сара, Мар’яні Гая. Онкологічна хвороба в уяві: деякі роздуми про семінари «Кіно і мрії» 2002 року в Міжнародному журналі психотерапії та інститутів, випуск 2, 2006.
Равасі Беллоккіо Лелла, Золоті очі, Моретті та Віталій, Бергамо 2004.
Равасі Беллоккіо Лелла, Золоті очі, знову ж таки, Моретті та Віталій, Бергамо, 2007.
Стоккоро Джанкарло, Occhi del sogno Cinema e Social Dreaming Джованні Фіоріті Редадор, Рим 2012
Stoccoro Giancarlo, Cinematerapia (La cura del cinema, la cura dei sogni), , http://www.psychomedia.it/pm/culture/cinema/stoccoro.htm
Переклад
Оксана Шум
Email : shum.oksana968@gmail.com